текст про язык (Михайло Жаржайло)
текст про язык (Михайло Жаржайло)
Фото Ольги Туркиной

текст про язык (Михайло Жаржайло)

На языке тишины, 23.01.2021

текст про язык

единственное за что держусь это язык
буквы брайля на змеиных спинах
и на спинах ядовитых пауков
ничего не происходит без предупреждения
даже если ты ничего не чувствуешь
незнание языка не освобождает от ответственности

единственное за что держусь
швейцарский язык
язык полуночных швейцаров
что вращаются вокруг своей оси
словно стриптизерши на пилонах
я заглядываюсь на них
на их танец

единственное за что держусь
язык портных
на выкройках напоминающих радионавигационные карты
ножи и ножницы гремят на столе словно зенитки
язык кустарей
чьи лекала медленно разнашиваются твоими уставшими ногами
язык что трескается от старости
становится удобным
и вместе с тем ненужным

[славо]словие гончаров
заклинающих глину словно королевскую кобру
иероглифы что выплетают в воздухе слепоглухие
словно корзины из лозы

а раньше думал что имеют значение подсолнухи у железной дороги
что имеют значение ветряки которых нет в нашем поселке
и треск предвечерней степи словно телеграфной станции
и жестяные ярлыки окольцованных саженцев в молодом саду
и велосипеды с самодельными багажниками полными яблок
и своды муравьиных ходов под резиновой дорожкой вокруг дома

но от этого можно сбежать куда глаза глядят
и все равно увидеть
покинутые дома
журавлей вьющих гнезда на трансформаторных будках
рабочих заливающих смолой плоские крыши

вот и вынужден держаться за язык
язык радиоточек
журнала барвинок
и язык газет
голос украины

март 2013, Бровары, Киевская обл. 


ноктюрн: астигматизм

карта города отпечаток твоего большого пальца
киоски рынка
закрывшие на ночь забрала
как шлемы

сколько еще можно блуждать по этим улицам
в поисках чумного столба
которого нет в этом городе

дамоклов дождь навис
и выпал улитками
походка твоя звучит по-зимнему
будто наступаешь на свежий снег
о сколько этих галактик полегло под адидасами
и сколько еще поляжет

срезанный ноготь луны
на глянцевой черноте небесного атласа
ночь-землянка
фонтан переодетый в клумбу
так безусловно теплее

о мама малая архитектура

достать из рюкзака кофту накинуть
сорвать с пластиковой бутылки шеврон
доцедить теплое

скажи пожалуйста что эти шаткие как ножницы тени
не будут с тобой делать ничего плохого
а лишь ищут в этой подворотне то же что и ты

их шаги как клацанье кухонного ножа по доске
а ты чиполла
но ведешь себя как чиполлино

заблудшие незнакомцы плачут
почуяв твой запах
достают грузинское вино
и голландский сыр

— есьсигарета?
— си, сеньор!

а ты тарантул
но ведешь себя как тарантино
и их шаги вянут удаляясь

и ты снимаешь очки
поднимаешь глаза вверх
а ноготь новолуния утекает в полнолуние
а полнолуние разливается словно прилив
цветком ромашки с шестью лепестками
которые ты прищурив глаза
пытаешься отрывать

любит — не любит
люблю — не люблю

но лепестки
отрастают снова

2014 


Оригиналы:

вірш про мову

єдине за що тримаюся це мова
літери брайля на зміїних спинах
і на спинах отруйних павуків
нічого не відбувається без попередження
навіть якщо ти нічого не відчуваєш
незнання мови не звільняє від відповідальності

єдине за що тримаюся
швейцарська мова
мова опівнічних швейцарів
що обертаються навколо власної осі
немов стриптизерки на пілонах
я задивляюся на них
на їхній танець

єдине за що тримаюся
кравецька мова
на викрійках що схожі на радіонавігаційні карти
ножі і ножиці гримлять на столі ніби зенітки
шевська мова
лекала якої довго розношуються твоїми стомленими ногами
мова що тріскається від старості
стає зручнішою
а проте непотрібною

мо[лит]ва гончарів
що заклинають глину ніби королівську кобру
ієрогліфи що їх у повітрі руками виплітають сліпоглухі
ніби лозові кошики

а раніше думав що мають значення соняхи біля залізниці
і що мають значення вітряки яких немає у нашому селищі
і надвечірній степ який тріскоче ніби телеграфна станція
і бляшані ярлики окільцьованих саджанців у молодому саду
і велосипеди із саморобними багажниками повними яблук
та крони мурашиних ходів під гумовою доріжкою навколо будинку

але від цього можна втекти світ за очі
і все одно побачити
покинуті будинки
журавлів які в’ють гнізда на трансформаторних будках
робітників які заливають смолою пласкі дахи

тому вимушений триматися за мову
мову брехунців
журналу барвінок
і мову газети
голос україни

березень 2013, Бровари, Київська обл. 


ноктюрн: астигматизм

мапа міста відбиток твого великого пальця
кіоски ринку
що на ніч позакривали забрала
мов шоломи

скільки ще можна блукати цими вулицями
у пошуках чумного стовпа
якого немає у цьому місті

дамоклів дощ навис
і випав равликами
хода твоя звучить по-зимовому
ніби ступаєш на свіжий сніг
о скільки цих галактик полягло під адідасами
і скільки ще з них поляже

зрізаний ніготь місяця
на глянцевій чорноті атласу неба
ніч-землянка
фонтан переодягнений клумбою
бо так безумовно тепліше

о мамо мала архітектуро

дістати з наплечника кофту накинути
зірвати з пластикової пляшки шеврон
доцмулити тепле

скажи будь ласка що ці хиткі немов ножиці тіні
не будуть з тобою робити нічого злого
а лише шукають у цьому підворітті того самого що і ти

їхні кроки немов клацання кухонного ножа на дошці
а ти чіполла
але поводишся як чіполліно

заблукалі незнайомці плачуть
зачувши твій запах
дістають грузинське вино
і голландський сир

— єссіарета?
— сі, сеньйор!

а ти тарантул
але поводишся як тарантіно
і їхні кроки в’януть віддаляючись

і ти знімаєш окуляри
зводиш очі догори
а ніготь молодика витікає у повню
а повня розливається ніби приплив
квіткою ромашки з шістьма пелюстками
які ти примруживши очі
намагаєшся відривати

любить – не любить
люблю – не люблю

але пелюстки
відростають знову

2014 

Ссылка на тексты: https://so-edinenie.org/pages/proekt-na-yazike-tishini/mihaylo-zharzhaylo

Михайло Жаржайло
фото В’ячеслава Шведова

Михайло Жаржайло

Поэт, перформер, культуртрегер. Родился в 1988 году в г. Ровно. Публиковался в журналах «ШО», «Воздух», «Маладосць», украинской и зарубежной онлайн-периодике. Участник антологии Молодой украинской поэзии III тысячелетия (К.: «А‑БА-БА-ГА-ЛА-МА-Га», 2018). Лауреат конкурса «Смолоскип» (2011, 2012). По стихам М. Жаржайло поставлен мини-спектакль «Ріка мертвого генерала» в исполнении артистов львовского театра «Склад 2’0» (2015). Стихи переводились на семь языков. Автор сборников стихотворений «Міліція карми» (К.: «Смолоскип», 2014) и «Неприпустимі символи» (Харьков: kntxt, 2020). Со-переводчик сборника Дмитрия Кузьмина «Ковдри не передбачені» (Тернополь: «Крок», 2018). Соучередитель медиапоэтической группы AETHER: mediacollaboration in real time (2016). Работает над проектами «Блекаути Конституції» (с 2018 г.) и #nokiapics_c300, #nokiapoem (с 2019 г.). Живёт в Киеве.

Share on facebook
Share on twitter
Share on pinterest
Share on vk
Share on odnoklassniki
Share on telegram

Еще записи по теме